Організація роботи з обдарованими дітьми: теоретичний аспект

У терміна розумова обдарованість досить ба­гато синонімів: розум, розумові здібності, інтелект, інтелектуальні здібності, пізна­вальні здібності. У терміна здібності — свої си­ноніми: узагальнені вміння, потенції, рівень розвитку тощо. У науковому вжит­ку він позначає принаймні шість понять.

Перше. Будь-який рівень розумових здібностей даної людини незалежно від місця в діапазоні міжіндивідуальиих відмінностей, причому цей рівень зу­мовлюється переважно природженими якостями нер­вової системи; ці якості фактично ототожнюються зі здібностями.

Друге. Рівень розумових здібностей, властивий найбільш розвиненим 2 % людей; причому цей рі­вень знову-таки приписується здебільшого дії при­роджених якостей,

Третє й четверта значення відрізняються від пер­шого й другого тим, що, навпаки, домінантну роль щодо рівня обдарованості тієї чи тієї людини відво­дять культурно-педагогічним чинникам.

Нарешті, п'яте й шосте значення відрізняються від попередніх тим, що природжені якості розуму й нервової системи розглядаються як задатки, па базі яких залежно від культурно-педагогічних умов мо­жуть бути сформовані розумові здібності (обдаро­ваність) різного ріння.

У зв'язку з тим, найчастіше використовується термін об­даровані діти. Під ним варто розуміти дітей, які різко виділя­ються із середовища ровесників високим розумовим розвитком, який є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.

Обдаровані діти: виявлення, навчання і розвиток

Поняття про здібності людини розвивалось у зв'язку із загальним ходом розвитку людської думки і довго було предметом філософського роз­гляду. Лише в другій половині XIX ст. виникають і розгортаються емпіричні дослідження здібнос­тей людини.

Здібності людини не дані безпосередньо в її само­спостереженнях чи переживаннях. Ми лише опосе­редковано довідуємося про них, співвідносячи рівень оволодіння діяльністю однією людиною з рівнем ово­лодіння нею іншими людьми. При цьому виявляєть­ся необхідною умовою виявлення здібностей, аналіз умов життя людини, її навчання й виховання, а також її життєвого досвіду в оволодінні даною діяльністю. У зв'язку з цим особливо важливого значення набу­ває проблема співвідношення в здібностях уродже­ного і придбаного, спадково закріпленого і сформо­ваного в процесі індивідуального розвитку.

У вирішенні проблеми здібностей необхідно ви­ходити з принципу єдності людини й умов її життя. Здібність чи нездібність дитини потрібно розглядати не як приховані таємничі можливості, що протисто­ять середовищу, а як похідне від єдності індивіда й умов його життя і діяльності, різного впливу умов життя на різних етапах розвитку дитини.

Визначення здібностей

Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі її можливості в тій чи тій діяльності. Ці мож­ливості приводять як до значних успіхів в оволодінні діяльністю, так і до високих показників праці.

За інших рівних умов (рівень підготовленос­ті, знання, навички, уміння, витрачений час, розу­мові і фізичні зусилля) здібна людина одержує мак­симальні результати порівняно з менш здібними людьми.

Високі досягнення здібної людини є результатом відповідності комплексу її нервово-психічних влас­тивостей вимогам діяльності.

Будь-яка діяльність складна і багатогранна. Вона висуває різні вимоги до психічних і фізич­них сил людини. Якщо наявна система власти­востей особистості відповідає цим вимогам, то здібна людина успішно й на високому рівні ви­конуватиме роботу. Якщо такої відповідності не­має, то індивід виявляється нездатним до даного виду діяльності.

Ось чому здібність не можна звести до однієї якої-небудь властивості (гарне відчуття пропорції, музич­ний слух тощо). Вона завжди є синтезом властивос­тей людської особистості.

Таким чином, здібність можна визначити як синтез властивостей людської особистості, що відповідає вимогам діяльності і забезпечує ви­сокі досягнення в ній.

Спостерігаючи за школярами, учитель не без підстави вважає, що одні учні більш здібні до на­вчання, а інші менш здібні. Буває так, що учень здібний до математики, але погано висловлює свої думки в усному й письмовому мовленні чи виявляє здібності до мов, літератур, узагалі до гуманітарних наук, але йому важко даються математика, фізика, вивчення техніки.

Здібностями називаються такі психічні якості, завдяки яким людина порівняно легко здобуває знан­ня, уміння й навички та успішно займається якою-небудь діяльністю.

Здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, хоча виявляються й розвиваються на їх основі. То­му треба бути дуже обережними і тактовними у виз­наченні здібностей учнів, щоб не прийняти слаб­ке знання дитини за відсутність у неї здібностей. Такі помилки іноді відбувалися навіть стосовно май­бутніх великих учених, що з якихось причин пога­но вчилися в школі. З цієї ж причини неправомірні висновки про здібності тільки на підставі деяких властивостей, що доводять не низькі здібності, а нестачу знань.

На відміну від характеру і всіх інших властивос­тей особистості, здібність — це якість особистості, яка існує тільки щодо тієї чи тієї, але обов'язково визначеної діяльності.

Здібності — це можливість, а необхідний рівень майстерності в тій чи тій справі — це дійсність. Музичні здібності, що виявилися в дитини, аж ніяк не є гарантією того, що дитина буде музикантом. Для того щоб це сталося, необхідне спеціальне на­вчання, наполегливість, виявлена педагогом і дити­ною, гарний стан здоров'я, наявність музичного інс­трумента, нот і багатьох інших умов, без яких здіб­ності можуть згаснути, так і не розвинувшись.

Психологія, заперечуючи тотожність здібностей та істотно важливих компонентів діяльності — знань, навичок і вмінь, — підкреслює їх єдність.

Здібності виявляються тільки в діяльності, і при тому тільки в такій діяльності, що не може здій­снюватися без наявності цих здібностей.

Не можна творити про здібності людини до ма­лювання, якщо її не намагалися навчати малювати, якщо вона не набула ніяких павичок, необхідних для образотворчої діяльності.

Тільки в процесі спеціального навчання малюнку й живопису може з'ясуватися, чи є в учня здібності. Це виявиться в тому, наскільки швидко й легко він засвоює прийоми роботи, учить­ся бачити прекрасне в навколишньому світі.

Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і на­вичках як таких, а « динаміці їх придбання, тобто в тому, наскільки за інших рівних умов швидко, гли­боко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності. І саме тут виявляються ті розбіжності, які дають нам право говорити про здібності.

Отже, здібності — це індивІдуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення даної діяльності, і розбіжності, що вияв­ляються в динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями і навичками.

Якщо визначена сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, яку опановує людина протягом часу, педагогічно обґрунтовано відведеною на її освоєння, то це дає підставу твердити про наявність у людини здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справ­ляється з вимогами, які пред'являє їй діяльність, то це дає підставу припускати, що в неї відсутні від­повідні психологічні якості, інакше кажучи, відсутні здібності.

Робота з обдарованими дітьми

Проблема виховання обдарованої ДИТИНИ існує стільки часу, скільки існує сама педагогіка.

Тему виховання обдарованої дитини розробляли всі педагоги й психологи різних часів. Попри солід­ні теоретичні і практичні здобутки, у цьому напрямі існують численні прогалини, зумовлені складністю предмета дослідження.

Прнродні нахили яскраво виявляються в іграх ді­тей. Відомо, що Т. Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше —- списувати вірші в са­моробні, оздоблені візерунками книжечки. Можна помітити, що коли звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко згодить­ся і забуде через декілька хвилин попередню гру. Обдарована ж дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатися нею регулярно,не дозволяє псувати наслідки своєї праці. У тала­новитої дитини відразу помітні тонка спостереж­ливість, зосередженість, посидючість, уміння напо­легливо йти до поставленої мети, самостійність, не­залежність у діяльності. Обдаровані діти, як правило, мимоволі привертають до себе увагу.

Важливим принципом виховання слід визначити також утилітаризм — озброєння дитини знаннями й уміннями, які будуть реально корисними в житті і допоможуть вихованцеві посісти достойне місце в суспільстві. Хист реалізується лише за умови вміння індивіда трудитись. Слід зауважити, що якості обдарованості неможливо сформувати тільки шляхом зовнішнього впливу, тому виховання потрібно будувати так, щоб спонукати дитину до самовиховання. Відповідно, мистецтво виховання — мистецтво пробудження у вихованця його власних сил.Необхідно дитині давати не тільки свободу само­діяльності, а й можливість у певних межах обгово­рювати з дорослими своїми наміри. Ознайомлення з різноманітною діяльністю, гли­бокі й помірно численні враження допомагають ін­тенсивному розвиткові природних задатків людини. Потрібні для творчості фарби, звуки, рухи обдаровані діти знаходять у спілкуванні з природою. Природа ж пробуджує мислення, уяву, фантазію. Проте творча думка, творча уява розвивається також під впливом літератури.Відомо, що видатні вчені були змалку схильні до читання наукових книжок. А майбутні поети — 9-літня А. Ахматова, М. Цвєтаєва, Леся Українка за­читувалися серйозними («дорослими») творами.Сучасні дослідження, проведені відомим психо­логом А. Барком, містять цікавий матеріал для до­повнення рекомендацій батькам і педагогам з питань виховання обдарованої дитини. Проте і не виявляти надмірних захоплень її обдарованістю. Не можна пе­ретворювати життя людини на інструмент задово­лення батьківських амбіцій, слід створити всі умо­ви для розвитку таланту, але не насаджувати дитині своїх захоплень, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не переван­тажувати, не змушувати постійно займатись улюбле­ною справою. Усе це може стати причиною неврозу, психічного захворювання або ж розвинути в дитини пихатість і претензійність. Потрібно тактовно, делікатно розвивати в дитини інтерес, навчати терпіння й заохочувати працювати старанно, завершувати розпочате. Намагатися змен­шити надмірну вразливість обдарованої дитини, учити достойно програвати і не сприймати невда­чу як трагедію; володіти емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала своєї самооцінки і водночас не виставляла напоказ свою обдарованість.

Обдарована дитина, як правило, сама заявляє про себе, ускладнюючи життя самовпевнених кон­сервативних дорослих. В ідеалі ж, констатує теоре­тична педагогіка, кожна розумово повноцінна дитина по-своєму талановита, і вихователь мусить проникну­ти у внутрішній світ кожного вихованця. Недоцільно підганяти всіх дітей під одну мірку. Це призводить до духовного рабства. На думку Г. Песталоцці, на­віть однакова любов до дітей не має заступати індиві­дуальностей. Тому система, орієнтована на вихован­ня обдарованої дитини, позитивно вплине на пробу­дження й розвиток природних задатків кожної дитини.

Одним із важливих напрямів діяльності вчителя в загальноосвітній школі є його робота з учнями, які мають особливі здібності. Вони характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготрива­лим запам'ятовуванням навчального матеріалу, доб­рими навичками самоконтролю в навчальній діяль­ності, великою працездатністю та ін. їм притаман­на неординарність, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам'яті, швид­кість реакції, уміння піддавати сумніву й науково­му осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Це створює сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності та збільшення її обсягу й інтенсивності для того, щоб навчальне навантаження сприяло розвитку навчальних мож­ливостей учнів, а не стримувало цей процес через недостатню їх завантаженість.

Існує кілька типів індивідуальної обдарованос­ті: раціонально-мислительний — необхідний уче­ним, політикам, економістам; образно-художній — дизайнерам, конструкторам, художникам, письмен­никам;раціонально-образний—історикам,філосо­фам,учителям; емоційно-почуттєвий—режисерам, літераторам. Щодо обдарованих учнів, то особливу увагу слід звернути на такі моменти:

  • повне задоволення запитів найпідготовленіших дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх із сучасною наукою;
  • створення умов для задоволення їхніх різнобіч­них пізнавальних інтересів і водночас для розвит­ку здібностей, виявлених у певній галузі діяльності;
    • забезпечення можливостей для широкого ви­яву елементів творчості в навчальній і позашкіль­ній роботі;
    • залучений їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, розвитку навчальних можливостей;

Форми роботи зцією категорією учнів — гру­пові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформа­ції для них має доповнюватися науковими відомос­тями, які вони можуть отримати в процесі виконан­ня додаткових завдань за той самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки навчальної інформації. У методах навчання цих учнів мають переважати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоє­них тань, умінь та навичок. Контроль за їх навчан­ням спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематиза­цію, класифікацію, перенесення знань у нові ситу­ації, виявлення й розвиток творчих елементів у на­вчанні. Домашні завдання для таких учнів повинні бути творчими.

Названі моменти в навчальних заняттях доповню­ють системою позашкільної робо­ти (виконання учнем позанавчальних завдань, відві­дування занять гуртка або участь у масових тематич­них заходах: вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з учени­ми тощо). Індивідуальні форми позакласоної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Важливо керувати позакласним читанням учнів. Учителі мають налаго­джувати контакти з позашкільними установами, де займаються їх вихованці. Вивчаючи інтереси й нахи­ли учнів, вони допомагають їм обрати профіль поза­шкільних занять .

Працюючи з цією категорією учнів, не тільки створюють сприятливі умови для їхнього розвитку на уроках і в позаурочній діяльності, а й психоло­гічно готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути здібності й досягти успі­ху можуть лише ті, хто готовий подолати труднощі. Брак таланту пояснюється не збідненою людською природою, а відсутністю сильних натур, здатних ви­явити мужність, наполегливість, сувору дисципліну в самоосвіті, самовихованні, у критичному самоосмисленні загальноприйнятих норм, стереотипів, у за­хисті нового.

Розпиток обдарованих дітей гальмується через:

  • відсутність соціально-матеріальної бази, пот­рібної для вияву різнобічних талантів дітей, їхньої творчості;
  • формалізовану, механізовану та автоматизовану систему навчання;
  • поневолення дитячої обдарованості бездуховною масовою культурою;
  • відсутність психологічної допомоги дітям у по­доланні комплексу неповноцінності.

Педагоги і батьки повинні керуватися тверджен­ням В. Сухомлинського про те, що в природі немає дитини ні на що не здатної.

Закон України «Про освіту» передбачає, що для розвитку здібностей, обдарувань і таланту створюються профільні класи (з поглибленим вивчен­ням окремих предметів або початкової допрофесійпої підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, ко­легіуми, а також різні типи навчально-виховиих ко­лективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує (стипендії, на­правлення на навчання і стажування до провідних віт­чизняних і зарубіжних освітніх, культурних центрів).


Проаналізувавши тему здібностей, можна зро­бити такі висновки:

дитини, джерел її життєвих сил; повага до особис­тості.

  • Демократизація виховання — сприйняття осо­бистості виховання як вищої соціальної цінності,визначення її права на свободу, на розвиток здібнос­тей і виявлення індивідуальності.
  • Неперервність виховання —досягнення ціліс­ності та наступності у вихованні, перетворення його на процес, що триває впродовж усього житгя; фор­мування цілісної та всебічно розвиненої особис­тості.
  • Диференціація та індивідуалізація виховного процесу— урахування рівнів фізичного, психічного,соціального, духовного, інтелектуального розвитку учнів, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного.
  • Послідовність, систематичність і варіативність форм і методів виховання — свідомість, ак­тивність, самодіяльність і творча ініціатива учнів;готовність до життєвої адаптації в умовах ринкових відносин.

Інтегративність — єдність виховання школи,сім'ї, громадськості.

Основні напрями виховання обдарованих дітей

  1. Формування особистості. Виховання творчої особистості, здатної до діяльності в новій економіч­ній ситуації, розвиток ЇЇ обдарувань, талантів.
  2. 2.Розвиток інтелекту. Розвиток пам'яті, мислен­ня, спостережливості, уяви, уважності. Продовжен­ня розумової діяльності за межами заданої ситуації.
  3. Розвиток творчості. Здатність продукувати нові ідеї, гіпотези, знаходити нетрадиційні способи
    вирішення проблемних завдань, виявляти при цьому оригінальність, винахідливість.
  4. Виховання духовності, загальнолюдської мо­ралі. Ідеї добра, правди, краси, справедливості,совісті, людської гідності, патріотизму, любові, ін­ших чеснот.

Принципи педагогічної творчості вчителя, реалізація яких сприяє творчому розвиткові особистості

Принцип суб'єктивності навчання й виховання передбачає визнання слухача як суб'єкта педагогіч­ної взаємодії, використання вчителем у процесі на­вчання й виховання переважно діалогічних форм ко­мунікативної взаємодії зі слухачем

.Принцип діагностики передбачає побудову І ко­рекцію навчально-виховного процесу на основі психолого-педагогічних діагностичних досліджень, а са­ме оцінювання рівня розвитку творчих можливостей дітей і дитячих колективів, із якими педагог вступає у взаємодію.

Принцип оптимальності. Оптимальною твор­чою педагогічною взаємодією педагога і вихованця вважаємо таку, яка забезпечує не тільки успішне за­своєння знань, умінь, навичок, а й позитивну дина­міку розвитку творчих можливостей дітей в конкрет­них умовах педагогічної праці вчителя.

Принцип оптимальності передбачає роботу педа­гога з відбору таких дидактичних засобів, які відпові­дають рівню розвитку творчих можливостей біль­шості дітей, враховують рівень розвитку творчих можливостей меншості, а тому сприяють розвитку творчих можливостей.

Принцип взаємозалежності відображає взає­мозумовленість творчого особистісного розвитку суб'єктів взаємодії системи «педагог— вихованець»; відображає взаємозалежність і взаємозумовленість творчої педагогічної праці вчителя і творчої навчаль­ної діяльності дітей.

Принцип фасалітації' передбачає розуміння фор­мування творчої особистості вихованця в навчально-виховному процесі як процес полегшення, сприяння творчій навчальній діяльності дитини, стимулюван­ня її творчої активності. Це пов'язане з необхідністю створення на занятті, у позаурочній діяльності слуха­чів творчої атмосфери (співдружності, співтворчості, співпраці), яка б сприяла розвитку мотивів творчої діяльності, надихала вихованців на творчість.

Принцип креативності відображає необхідність виявлення можливостей змісту навчального матеріа­лу для посилення його орієнтації на формування творчої особистості дитини. При плануванні та ор­ганізації взаємодії педагога й вихованця в процесі на­вчання зміст навчального матеріалу повинен макси­мально використовуватися для розвитку мотивів, ха­рактерологічних особливостей, творчих умінь і пси­хологічних процесів, які мають провідне значення для творчої діяльності, і забезпечувати насамперед розвиток дивергентного мислення, умінь генерува­ти нові ідеї, знаходити нетрадиційні шляхи вирішен­ня проблемних завдань. Реалізації принципу в прак­тичній діяльності сприяє аналіз змісту навчального матеріалу з метою його креативного посилення, за­стосування навчальних і навчально-творчих завдань, методів і прийомів стимулювання творчої активності учнів, використання завдань психологічної діагнос­тики для розвитку творчих якостей особистості.

Принцип доповнення передбачає посилення роз­питку творчих можливостей дітей за рахунок реалі­зації додаткового змісту в організаційних формах навчально-пізнавальної діяльності. У практичній діяльності реалізація принципу означає введення таких додаткових курсів, які б компенсували про­галини в розвитку творчих умінь і психічних про­цесів, що сприяють успішній гворчій діяльності лю­дини І на розвиток яких об'єктивно не вистачає ча­су в процесі виконання державного компонента на­вчального плану.

Принцип варіантності виражає необхідність по­долання одноманітності змісту, форм, методів на­вчання. Для ефективності взаємодії в системі «пе­дагог — вихованець» цей принцип має регулятивне значення, визначає мету і стратегію проектування педагогічної взаємодії.

Принцип самоорганізації відображає особливості управління процесом формування творчої особис­тості дитини, які зумовлені особливостями управ­ління нелінійними системами та орієнтують педа­гога на внутрішній вплив, на узгодження розвитку вихованця з власними тенденціями розвитку, а також на необхідність «збуджувати» та ініціювати твор­чу активність, при цьому управління має бути непо­мітним, мінімальним у своєму зовнішньому впливі й здійснюватися опосередкованими методами. Са­ме в цьому разі можна говорити не про управління, а про процеси самоуправління.

Картка обдарованої дитини

І. Відомості про учня:

Прізвище,ім'я, по батькові___________

Навчальний заклад________________

Дата народження_________________

Домашня адреса__________________

Номінація {сфера обдарованості)_____          

Наставник_______________________

  1. Відомості про особисті досягнення учня (участь у змаганнях, олімпіадах, конкурсах тощо);

Назва змагання

Рівень (об­ласний, все­українсь­кий, між­народний)

Резуль­тат

Рік

Нагорода (диплом, свідоцтво)

         

      

   ІІІ. Дані про заохочення

Дата

Вид заохочений

     
  1. Відомості про додаткові заняття (консуль­тування, збори, тренінги):

Зміст заняття (тема, напрям, вид роботи)

Прізвище консультанта

     
   

Учитель року  

   

  Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

   

Корисні посилання  

   

Вхід на сайт  

   
© stv_osvita@ukr.net